18 травня - День пам‘яті жертв геноциду кримськотатарського народу
Сьогодні, 18 травня, в Україні вшановують пам’ять понад 200 000 кримських татар, яких радянська влада примусово вивезла з Криму в 1944 році. Внаслідок насильницької депортації вони втратили дім, батьківщину, рідних, а багато хто – і життя. У 2015 році Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу.
Геноцид повторюється і зараз -.росія на тимчасово окупованих територіях України здійснює примусову депортацію, як і в 1944 році.
Головна хвиля депортацій відбулася 18–20 травня 1944 року. Офіційно радянська влада обґрунтувала свої дії звинуваченням всього кримськотатарського народу у державній зраді та співпраці з нацистами. Заборона кримським татарам повертатись на батьківщину діяла до 1989 року. А по-справжньому їхнє повернення стало можливим лише після відновлення Україною незалежності в 1991 році.
«Ця злочинна акція забрала життя десятків тисяч людей і ледь не призвела до втрати батьківщини цілим народом. Московські вожді – як тоді, так і зараз – намагаються на підставі надуманих звинувачень «розв'язати національне питання», де-факто вчиняють немотивовану агресію та геноцид. З 2014 року в результаті злочинної тимчасової окупації Кримського півострова російське керівництво знову повернулося до переслідування, дискримінації та незаконного насильства проти кримськотатарського народу. Єдиний спосіб це припинити – якнайшвидше вигнати окупантів та відновити суверенітет України над Кримом. До того ж часу пам’ять про історію кримських татар, як, власне, і їх життя, в окупації перебувають під серйозною загрозою», – говорить голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.
Кримські татари, які залишилися в Криму, з початком російської окупації зазнають переслідувань:
-
у 2016 році підконтрольний Росії так званий «Верховний суд Криму» заборонив діяльність Меджлісу кримськотатарського народу;
-
за даними Кримськотатарського ресурсного центру на 2021 рік, налічується 230 політичних в’язнів з окупованого Криму, з них 162 – представники кримськотатарського народу;
-
від початку окупації півострова з'явилися й випадки насильницьких зникнень кримських татар – активістів і всіх незгодних з новим режимом. Загалом зафіксовано 43 таких випадки. Про долю 15 викрадених досі нічого невідомо.
Історична довідка
13 травня 1944 року армія нацистської Німеччини відступила з Криму, й півострів перейшов під контроль радянської влади. За наказом з Москви бійці НКВД зігнали до залізничних вагонів майже все кримськотатарське населення, яке залишалося на півострові, та відправили в бік Узбекистану.
Офіційною причиною примусового вивезення стало звинувачення всього кримськотатарського народу у державній зраді та співпраці з нацистами. Хоча близько 15% кримськотатарських чоловіків воювали на боці Червоної армії. Серед справжніх причин дослідники називають історично тісні зв’язки кримських татар з Туреччиною, яку СРСР вважав потенційним суперником, а Крим – стратегічним плацдармом у випадку конфлікту з цією країною.
Більшість вивезених потрапили до Узбекистану і в сусідні з ним райони Казахстану й Таджикистану. Вони опинилися у так званих спецпоселеннях, які швидше нагадували трудові табори. Депортованих використовували як дешеву робочу силу. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.
Режим спецпоселень для кримських татар діяв до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді. Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт. Заборона кримським татарам повертатися до Криму діяла до 1989 року.
Детальніші інформаційні матеріали
За матеріалами Українського інституту національної пам'яті
